Мене звати Влада і народилася я в маленькому селі на Київщині. Росла я дівчинкою дуже емоційно чутливою, тому часто замкнутою і задуманою. У вільний час я ходила на поле, де «літала в хмарах» і вигадувала уявних друзів. Коли я питала у мами, знайшли мене в капусті чи приніс лелека, вона казала, що розкаже, коли я виросту. Мене це не дивувало, бо багатьом моїм друзям-дітлахам батьки відповідали те ж саме.
Йшов час, я стала підлітком і уже знала, що дітей в капустах не знаходять. Та якось у нас з мамою мова зайшла про вагітність та пологи і вона розказала, що вижила я чудом. Коли мама була на останніх місяцях вагітності, жінка похилого віку, яка жила неподалік, принесла їй, посміхаючись, пару десятків яєць. То була подяка за щось або подарунок. Нічого дивного, бо сільські жителі часто діляться і допомагають один одному. Особливо так було раніше, бо люди були бідніші і мусили гуртуватися.
Мама в той же день вирішила зробити яєчню. Розбила одне яйце і кухню заполонив жахливий сморід. Вона викинула те яйце і подумала, що бабця ж старенька, наплутала може чого. Але яким же було її здивування, коли наступне, і наступне, і всі яйця виявилися давно протухлими. Яєчні того дня так і не було. Мама знала про сільські забобони і чутки, але все ж постаралася викинути цю погано тхнучу ситуацію з голови.
День пологів. Медичні працівники бігають, метушаться і дуже нервують. Я застрягла і задихалася. Вони були впевнені, що ситуація дуже погана і навряд дитина зможе народитися неушкодженою, та й взагалі живою. Мама була дуже налякана і все, що могла робити – це молитися зі сльозами на очах та благати Бога врятувати дитину. Господь зглянувся над нами і чудом ситуація змінилася на протилежне – я народилася. І народилася цілком здоровим та милим дитятком.
Час іде, я підростаю. Мене часто садовлять в коляску і вивозять погуляти по вулицям села. І кожен раз, коли мене зустрічала ця жінка, вона зупинялася і пильно дивилася мені у вічі. Щоразу дивувалася і намагалася зрозуміти, як же ш так вийшло, що ця дитина вижила?
Знаєте, мабуть, не дивно, що я фанатію від книг про Гаррі Поттера ще з дитинства. То був хлопчик, який вижив. А я дівчинка, яка вижила. Та нас відрізняє лиш те, що його історія була вигадана, а моя – цілком реальна. Деякі люди справді займаються відьомством і дуже не хорошим. Голки, яйця тощо постійно знаходили і знаходять люди у своїх домівках та на подвір’ях. Якщо у твоєму житті теж були схожі ситуації, буду рада прочитати та поспілкуватися в коментарях.
Inspiratedd 
Добавить комментарий